Гормони забезпечують приємне почуття насолоди.
Але є нюанс – дія всіх цих гормонів дуже швидкоплинна.
Так, під час одного експерименту вчені навчили мавп виконувати нові дії. Нагороду давали шпинатик. Приматам подобалося, жували та вчили.
А потім хитрі вчені як нагороду запропонували сік. Сік смачний, солодкий – крутіший за шпинат. Центр задоволення в голові мавп засяяв із подвоєною силою. Вони продовжували виконувати завдання, пили сік – загалом, усе ніби добре.
Тільки почуття задоволення стрімко знижувалося.
Тому що дофамін змушує нас діяти, шукати способи дістатися до чогось смачненького. А коли все зрозуміло і так – смикай за важіль і отримаєш нагороду – дофамін особливо не потрібен.
З подібним прикладом, гадаю, стикався кожен із нас. Коли нам підвищили зарплату, особливо якщо це сталося раптово – ми раділи. Але вже за кілька місяців вважали новий рівень доходу самим собою очевидним. Бажання щодня кланятися босу за велику ласку пройшло (керівництво, до речі, навпаки, розраховує на вічну подяку).
В експерименті ситуація закінчилася трагічно – за успішне завершення дії мавпи знову почали одержувати шпинат. Ну, ніби нам знизили зарплату і сказали: «Тобі ж два роки тому платили стільки ж і ти був цілком задоволений».
І мавпи верещали, репетували, жбурлялися шипнатом.
Дофамін від минулих досягнень закінчується швидко. І, як не було б сумно без цього гормону, саме його нестача штовхає нас розвиватися далі, шукати щось нове, найкраще.
________________________
Наші партнери:
